Вчора ми з Зоряною ходили в клуб UNDERGROUND на Кінокуб дивитись фільм Субмарина. Не буду багато писати про сюжет, просто скажу що це фільм про підлітків, не для підлітків, який розказує про дуже багато речей, але ні про що конкретно і в якому кожен знайде щось цікаве для себе.
Рік назад я подивилась цю картину від Річарда Айоаде перший раз і з того часу часто думала про те, аби передивитись знов, але це не такий фільм який можна так просто взяти і знов переглянути. В мене взагалі є ця проблема з фільмами: я стараюсь ніколи не дивитись один і той самий фільм більше ніж один раз, просто я відчуваю ніби в світі існує дуже багато хороших фільмів і ліпше витратити час на те щоб подивитись щось нове. Тому, якщо я вже дивлюсь щось повторно, то це має бути як мінімум шедевр. Не знаю, якщо цей фільм попадає під категорію шедеврів, але він точно займає особливе місце в моєму серці.
Вперше я дізналась про дану кінокартину через свою любов до групи Arctic Monkeys, бо саме її фронтмен написав всі саундреки до фільму і вони заслуговують не меншої уваги ніж саме кіно. Взагалі режисер фільму перед тим як створити цю стрічку зняв 3 кліпи для АМ, на пісні: «Fluorescent Adolescent», «Crying Lightning» і «Cornerstone», а також для The Last Shadow Puppets - спільного проекту Алекса Тернера і Майлза Кейна, на пісні «Standing Next to Me» і «My Mistakes Were Made For You», тому не дивно, що він покликав саме Алекса писати саундтреки, хоча не можу уявити, хто б міг зробити це краще. Взагалі кліпи в Річарда Айоада всі досить дивні і дуже специфічні, мені подобається тільки «My Mistakes Were Made For You». В фільмі це також простежується і декілька моментів виглядають дуже подібними до музичних відео, не знаю якщо це добре чи погано, виглядає ліпше ніж класно. В музичному плані цей фільм можна порівняти з «500 днів Літа».
Візуальна частина фільму є просто ідеальною, все виконано в синьо-зелених тонах в поєднанні з відтінками червоного. По кольоровому рішенні трохи нагадує «Амелі». Крім цього Субмарина є відображенням класичного британського стилю і наповнена тонким англійським гумором. В мене також чомусь виникають асоціації з третьою частиною Гаррі Поттера, частково з фільмом «The Boat That Rocked», а також з Бітлз.
Взагалі, фільм був знятий по книзі Джо Данторна «Інтимний щоденник Олівера Тейта», але всі кажуть що вона така погана, що я тепер просто мушу її прочитати! Можливо це той випадок, коли фільм кращий за книжку. Також книгу часто порівнюють з «The Perks of Being a Wallflower», через стиль написання в формі щоденника. Все, я пішла дивитись «Comes a Bright Day» з Крейгом і слухати сайндреки до Субмарини.
P.S. Якщо все-таки надумаєте переглянути фільм, ліпше зробити це пізньою осінню, але дощовий день як сьогодні також дуже добре підійде для створення необхідної атмосфери.
